Первый левый музыкально-политический фестиваль Red Desert состоялся! Наш фест проходил при поддержке Организации марксистов и Института "Новая демократия" и собрал около ста гостей.

Ця  стаття Олександра Левади була написана восьмидесятирічним письменником вісімнадцять років тому у перші роки капіталістичної реставрації в Україні. В ті часи все красне письменство перебувало в ейфорії від «здобуття незалежності». Здається, навіть нині такий критичний до влади «малограмотних крутих» Іван Дзюба ще із захватом працював міністром культури, розбудовуючи «світле капіталістичне майбутнє». Левада був єдиним з лауреатів шевченківської премії, а може навіть єдиним з усієї спілки письменників, хто вже тоді з усією упевненістю стверджував, що капіталістична реставрація не призведе до утвердження державного суверенітету України. Навпаки, утвердження капіталізму сприятиме закріпленню напівколоніального статусу країни та культурній деградації народу мова якого невблаганно програватиме у конкуренції з більш «економічно ефективними» англійською, російською, німецькою…

Сподіваємося, що доробок Левади стане в пригоді  новій генерації українських  лівих інтелектуалів, голос яких вже чути не тільки у тихих університетських аудиторіях.

  Всіх кого зацікавила творчість Олександра Левади запрошуємо на презентацію збірки нещодавно виданої з нагоди 100-річчя з його дня народження, що відбудеться 8 травня у приміщенні інституту "Нова Демократія" о 16.00. ( В. Василевської 7 оф. 704-б).

Две девушки, аляповато загримированные под «революционерок» – какими их представляют себе нынешние буржуа – отвлекали нас от отлично выполненной скульптуры, установленной в фойе «Украинского дома» – бывшего киевского музея Ленина. Вылитая из бронзы женщина-работница выбрасывала массивное кресло с двуглавым орлом. «Мы наш, мы новый мир построим» – прочитали мы название этой работы.

Волны миграции разбрасывают не только рабочих, подхватывая и студентов, они выносят их на пляжи Калифорнии, в унылые городки Скандинавии и новостройки юго-восточного Китая. За небольшим исключением основная масса студентов стран бывшего СССР, в отличие от большинства западных студентов, склонна к социальному конформизму. Если точнее, то формы конформизма нашего студента в основном совпадают с формами конформизма, распространенными в обществе. В этом отношении студенты особо не отличаются по образу жизни от иных граждан, не являются некой исключительной и качественно отличающейся прослойкой общества. Поэтому и маркузианские теории с трудом приживаются среди студенчества. Но этот же конформизм, при смене обстоятельств, оказывает и обратное действие, становясь «конформным нон-конформизмом».

Речь идет не об идеологическом вопросе, связанном с неизбывной надеждой на то, что лучший мир является и должен быть возможным.

Известно, что homo sapiens существует примерно 200 тысяч лет, что равно крохотному промежутку времени, прошедшему с тех пор, как около трех миллиардов лет назад на нашей планете возникли первые элементарные формы жизни.