|
 Професоре Стігліц, вам страшно?
Не страшно, але доволі тривожно через фінансову кризу. Це надзвичайно ризиковані, небезпечні часи. Для мене це дежавю: я пригадую події десятирічної давнини, коли я працював у Світовому банку, тоді вибухнула криза в Азії. Різниця лише в тому, що тоді постраждали люди в Таїланді й Індонезії, а зараз – американці та європейці. Сьогоднішня криза вчетверо сильніша, ніж та.
- Скільки все це триватиме?
Ніхто не знає. Невідомо також, наскільки погано все буде. Мене дещо заспокоює той факт, що сьогодні ми можемо краще впоратися з такими кризами, ніж за часів Великої Депресії в 1930-х. Сьогодні ми маємо знання й інструменти для подолання кризи. Я також знаю, що ми можемо діяти неправильно, як, наприклад, під час азіатської кризи, коли МВФ та уряд США наробили помилок. Це призвело до жахливих наслідків у постраждалих країнах. Зараз ми маємо президента США, який неодноразово доводив свою некомпетентність – згадайте хоча б іракську війну або нинішню кризу. Насправді, уряд США разом із Федеральним резервом і Держказначейством самі й створили фінансову кризу. Чи допоможе нам цей триумвірат? Я маю сумніви щодо державної допомоги в $700 млрд.
- А що не так?
Це помилка. Це краще, ніж нічого, але були й розумніші альтернативи. План грунтується на припущенні, що величезні сумми, викинуті на Уолл-стріт, якось «просочаться» в загальну економіку. Щось може просочитися. Та це не дуже ефективно, чи не так? Пацієнт страждає від сильної внутрішньої кровотечі, а йому роблять переливання крові. Банки позичали гроші й приймали роздуті активи як заставу. Ця бульбашка луснула, застави не мають ніякої або майже ніякої цінності.
- Зараз помешкань на 10 мільйонів більше, ніж треба.
Це велика проблема, яка лягає важким тягарем на плечі національної економіки. Такі люди, як міністр фінансів США Генрі Полсон і голова Федерального резерву Бен Бернанке, не розуміють, що це не просто тимчасова криза довіри. При наданні кредитів були допущені справжні помилки. Тепер на житловому ринку надлишок. До речі, найбільш розгнуздана роздача кредитів уперше відбулася в 2006 році. Це як крадіжки – непомітні, коли крадіїв небагато. Потім траплялося дедалі більше шахрайств, доки все не вибухнуло. Банки мають три основних завдання: стимулювати заощадження, керувати ризиками та ефективно розміщувати капітал, роздаючи кредити. Наші банки провалилися в усіх відношеннях: рівень заощаджень у США нульовий, з ризиками впорались бездарно, а капітал спрямували абсолютно неправильно. Це привело до катастрофи.
- Що буде тепер?
Питання в тому, хто платитиме. Банки пропонують заплатити за все платникам податків. Ті, хто роками прикарманював прибутки, хочуть перекинути збитки на платників податків. Це справжній перерозподіл багатства знизу вгору. На додачу до всього, банки стверджують, що уряд навіть заробить завдяки цій допомозі. Якби це було так, чому ж вони не продали ці нічого не варті папірці одне одному? Чому вони так затято виступають проти того, щоб у майбутньому збитки компенсувалися прибутками, якщо врешті-решт будуть самі лише прибутки? Такої регуляції вони бояться, як чорт ладана. План не накладає ніяких зобов’язань щодо прозорої звітності. Це запрошення до царства корупції. Банки просто хочуть отримати компенсації за рахунок платників податків. Але цей план – краще, ніж нічого.
- Де був банківський нагляд у США?
З одного боку, панували настрої ринкового фундаменталізму – мовляв, ринок завжди приведе до найкращого результату, і потрібна дерегуляція, бо держава стоїть на заваді ринкові. З іншого боку, регулятори самі займають найвищі державні посади. При Алані Грінспені в нас був голова центрального банку, який виступав за дерегуляцію й не використовував наявні в нього інструменти.
- Якими будуть наслідки кризи для американського суспільства?
В нинішній ситуації більшість американців бісить, що ті, хто протягом останніх трьох років отримав фантастичні прибутки та бонуси завдяки своїй необдуманій поведінці (фінансовий сектор зібрав 30% усіх бізнес-прибутків), очікують тепер грошової зливи за рахунок платників податків. Виправданням високих прибутків і бонусів завжди було те, що ці люди забезпечують ефективне функціонування економіки. Як люди бачать тепер, вони цього не зробили. Ця вражаюча диспропорція між приватними перевагами та наслідками їхніх дій справедливо обурює багатьох. За останні вісім років нерівність зросла. Більшості людей у США сьогодні живеться гірше, ніж вісім років тому.
- Чи є план допомоги банкам частиною «Нового курсу», як при президенті Рузвельті в 1930-х?
Ні, зовсім ні! Якби в нас був президент Рузвельт, усе було б зовсім не так. Рузвельт зайнявся би ядром проблеми й спробував допомогти мільйонам людей, що втрачають свої помешкання. Як можна допомогти цим людям? Точно вже не підтримуючи багатіїв, які можуть сплатити відсотки по кредитах зі своїх податків. Якби це зниження податків перетворилось на податкові пільги для людей із низьким прибутком, багатьом би це допомогло. Замість того, щоб розробляти стимуляційний пакет, президент Буш пообіцяв заветувати будь-який закон, який поліпшуватиме систему допомоги при безробітті. У США найгірша система допомоги при безробітті в західному світі. Безробітного виганяють за 26 тижнів. Нарешті, «Новий курс» зробив би щось для громад, які страждають від величезного дефіциту податкових надходжень. Їхня інфраструктура стагнує.
- Чи можна сказати, що це поворотний момент, кінець фінансової алхімії?
Це, звичайно, вирішальний момент. Точно одне: філософія дерегуляції померла. Американці кажуть: добре, якщо ми врятуємо банки й фінансову систему, будуть шанси, що в майбутньому такого не трапиться. Та пам’ятайте, тепер це трапляється регулярно кожні кілька років. Згадайте депозитну кризу наприкінці 1980-х, біржеву піраміду 1990-х, «Енрон», «Long Term Capital Management» і так далі. Кожного разу ці люди приставляють нам до скроні пістолет. Це просто здирництво. Платникам податків пред’являють вимоги, і все. Але тепер я чую, як ці люди пошепки радять Конгресу не перегравати. В майбутньому, ймовірно, буде можливість оновлення, тому вони можуть продовжувати все по-старому. Протягом тривалого часу банки будуть консервативнішими й даватимуть кредити обережніше. З’явиться нове покоління банкірів, яке буде «динамічнішим» і прагнутиме більших прибутків. Тоді все знову почнеться спочатку.
- Це кінець неолібералізму, як ви припустили в останній статті? Нещодавно британський журнал «The Economist» написав, що американський уряд націоналізував банки швидше, ніж можна сказати «Уго Чавес».
Неолібералізм у сенсі Вашингтонського консенсусу помер у більшості західних країн. Подивіться на дискусії в Південній Америці або інших країнах. США втратили роль зразка для інших. Усі сміються, коли американські технократи читають в інших країнах лекції й кажуть: «Робіть як ми, лібералізуйте свої фінансові ринки!». В Америці пропонують різні пояснення того, що відбувається. Хтось каже, що відповідальний уряд. Уряд заохочував надавати кредити бідному населенню. За нещастя відповідальні фінансові інституції, які приймали на себе надмірні ризики. Ці приховані ризики були перепаковані й перепродані. Тепер вони намагаються прикинутися невинними й перекинути вину на інших.
- Якими будуть наслідки кризи в США?
В короткостроковій перспективі криза посилить розчарування людей, бо вони бачать, що економічна система, очевидно, існує для небагатьох, насамперед для республіканців і їхньої економічної філософії, а не для всіх американців. Вони кажуть «вільний ринок», та мають на увазі лише добробут кількох корпорацій або конгломератів. Замість конкуренції вони покладаються на інструмент прямих неконкурентних контрактів, наприклад, для всіх військових постачальників в іракській війні. Економічний колапс, напевно, допоможе Бараку Обамі під час президентських виборів.
- Що означає криза в довгостроковій перспективі?
Криза розділяє суспільство. Кілька місяців тому президент ветував закон про обов’язкове медичне страхування для бідних дітей. Це коштувало би пару мільярдів. Президент сказав, що це задорого. Тепер уряд за ніч виділяє кілька сотень мільярдів, щоби врятувати банки.
Оригінал інтерв"ю
http://community.livejournal.com/ua_crisis/18377.html Переклад by master-genie Джозеф Стігліц - екс-радник Світового Банку, лауреат Нобелівської премії по економіці (2001).
|
