| Of Which Real is this Crisis the Spectacle? |
 |
 |
 |
| Written by Ален Бадью | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Friday, 24 October 2008 15:20 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Але надія залишається. На передньому плані ми бачимо невелику групу можновладців – Саркозі, Полсон, Меркель, Браун, Тріше та інші з широко розкритими очима, сконцентровані, як у фільмі-катастрофі, намагаються загасити монетарне полум’я, закидаючи в центральну Діру десятки мільярдів. Пізніше (сага продовжиться) в нас буде час поцікавитися, звідки походять ці мільярди, враховуючи, що протягом кількох років на найскромніші прохання бідних ці ж персонажі вивертали кишені, заявляючи, що не мають ані цента. Поки що це не має значення. «Рятуйте банки!», - цей благородний, гуманістичний і демократичний заклик лунає з вуст усіх журналістів і політиків. Рятуйте їх будь-якою ціною! Варто це відзначити, бо ціна таки має значення.
Мушу зізнатися: беручи до уваги числа, про які говорять, значення яких я, як і майже всі інші, не здатен уявити (що значить тисяча чотириста мільярдів євро?), я також спокійний. Я повністю довіряю нашим пожежним. Зрештою, я впевнений, я це відчуваю, вони досягнуть успіху. Банки будуть ще потужнішими, ніж раніше, тоді як деякі малі або середні, що виживали лише завдяки добрій волі держави, буде продано великим за копійки. Колапс капіталізму? Ви, мабуть, жартуєте. Зрештою, хто його хоче? Хто хоча б знає, що це означатиме? Давайте рятувати банки, кажу вам, а все інше прикладеться. Для головних героїв фільму – багатіїв, їхніх слуг, їхніх паразитів, тих, хто їм заздрить і хто їх вітає – хепі-енд, хоча й дещо меланхолійний, неминучий, враховуючи нинішній стан світу й політику, яка в ньому ведеться.
Погляньмо натомість на глядачів цього шоу, скам’янілий натовп, який – повний неясності, мало розуміючий, цілковито відірваний від будь-якої активної участі в тому, що відбувається – чує десь далеко звуки полювання і загнаних банків. Цей натовп може лише здогадуватися, як проводить уїк-енд наша героїчна маленька команда голів урядів. Він бачить перед собою числа настільки ж величезні, наскільки й незрозумілі, автоматично порівнюючи їх з власними ресурсами, а велика частина людства з простою і ясною відсутністю будь-яких ресурсів, яка є гіркою основою їхнього життя. Ось де реальність, і ми зможемо добратися до неї лише відвернувшись від екранів з виставою, щоб побачити невидиму масу тих, для кого цей фільм-катастрофа, враховуючи солоденький кінець (Саркозі цілує Меркель, весь світ плаче від радості), був лише театром тіней.
Останніми тижнями ми багато чули про «реальний сектор» економіки (виробництво і обіг товарів) і – як його назвати? нереальний? – який є джерелом усього зла, тому що його агенти стали «безвідповідальними», «ірраціональними» та «хижацькими», накачуючи, спочатку по-хижацьки, а потім панічно, безформену тепер масу цінних паперів, закладних і валют. Це розрізнення, очевидно, абсурдне і зазвичай заперечується одразу ж протилежною метафорою, коли фінансовий обіг і спекуляції представляють «системою кровообігу» капіталізму. Можливо, серце й кров відокремлені від реального живого тіла? Невже фінансовий удар не впливає на здоров’я економіки в цілому? Як ми знаємо, фінансовий капіталізм завжди – тобто, протягом останніх п’яти століть – був головним, центральним компонентом капіталізму як такого. Що ж до власників і управляючих цією системою, вони за визначенням «відповідальні» лише за прибутки, їхня «раціональність» вимірюється рівнем заробітків, і не те щоб вони були хижаками, але мусять ними бути.
Відповідно, в машинному відділенні капіталістичного виробництва ми не знаходимо нічого «реальнішого», ніж на його комерційних палубах або в спекуляційних каютах. Останні два місця, в кожному разі, псують перше: в переважній більшості об’єкти, вироблені цією машинерією (спрямованою виключно на прибуток і на похідні спекуляції, що формують найшвидшу й найбільшу частину цього прибутку), є огидними, громіздкими, незручними, непотрібними, і щоб переконати людей у протилежному, потрібно витрачати мільярди. Це перетворює людей на зіпсованих дітей, вічних підлітків, чиє існування полягає лише в зміні іграшок.
Повернення до реального не може бути рухом від поганої «ірраціональної» спекуляції назад до здорового виробництва. Це повернення до безпосереднього й мислячого життя всіх, хто населяє цей світ. Саме з цієї оглядової точки можна спостерігати капіталізм без тремтіння, включно з фільмом-катастрофою, що нас оточує зараз. Справжній не фільм, а його глядачі.
Що ж ми побачимо, розвернувши речі таким чином? Ми бачимо прості речі, які знали давно: капіталізм – не що інше, як грабіжництво, ірраціональне за своєю сутністю й спустошливе за діяльністю. Кілька коротких десятиліть його дико нерівного процвітання завжди досягалися за рахунок криз, у яких зникає астрономічна кількість цінностей, кривавих каральних експедицій в кожну зону, яку капіталізм вважає стратегічно важливою або погрозливою, і світових війн, які приводять його до ладу.
В цьому полягає дидактична сила споглядання цього фільму-катастрофи. Бачачи життя його глядачів, чи насмілимося ми пишатися системою, яка доручає організацію колективного життя найпідлішим інстинктам – жадобі, змаганню, бездумному егоїзму? Чи можемо ми співати хвалу «демократії», лідери якої віддають розпорядження щодо приватного фінансового привласнення з безкарністю, яка шокувала би самого Маркса, який ще 160 років тому назвав уряди «агентами капіталу»? Звичайний громадянин має «розуміти», що неможливо заповнити дефіцит у соціальній системі, але необхідно запхати незліченні мільярди в фінансову діру банків. Ми повинні смиренно прийняти, що неможливо націоналізувати завод, який переслідують конкуренти, на якому працюють тисячі робітників, але, само собою, це треба зробити для банку, який залишився без копійки через спекуляції.
В цьому бізнесі реальне знаходиться по цей бік кризи. Бо звідки походить уся ця фінансова фантасмагорія? З простого факту, що розмахуючи чудесними кредитами перед очима людей, які не можуть собі їх дозволити, їх змусили купити яскраві будинки. Розписки цих людей потім продали, перемішавши, наче наркотики, з фінансовими забезпеченнями, які були визнані батальйонами математиків настільки ж науковими, наскільки й незрозумілими. Все це циркулювало від продажу до продажу, цінність його зростала, причому в найбільш віддалених банках. Так, матеріальний вимір цієї циркуляції знаходився в будинках. Але варто було ринку нерухомості впасти, цей вимір став менш цінним і кредитори зажадали більше, а покупці були дедалі менш здатні виплатити борги. І коли нарешті вони взагалі не змогли платити, наркотик, введений у фінансові закладні, отруїв їх усіх: вони більше нічого не були варті. Але це лише на перший погляд гра з нульовою сумою: спекулянт втрачає свої ставки, а покупці свої будинки, з яких їх ввічливо виселяють. Реальність гри, як завжди, на боці колективу, звичайного життя: зрештою, все походить з факту існування мільйонів людей, чиї зарплати або відсутність зарплат не дозволяє їм знайти самостійно дах над головою. Справжня сутність фінансової кризи – житлова криза. Ті, хто не можуть знайти собі дім, у жодному разі не банкіри. Завжди необхідно повернутися до звичайного життя.
У всьому цьому ми можемо сподіватися тільки на те, що ця похмура драма навчить чомусь людей, а не банкірів, уряди, які їх обслуговують, і газети, які обслуговують уряди. Це повернення до реальності має два взаємопов’язаних аспекти. Перший – суто політичний. Як показав фільм, «демократичний» фетиш – просто ревний слуга банків. Його справжнє ім’я – капіталістичний парламентаризм. Бажано організувати політику іншої природи, як це намагаються зробити в рамках кількох політичних експериментів останніх двадцяти років.
Така політика перебуває і, без сумніву, ще довго перебуватиме на великій відстані від державної влади, але це не важливо. Вона починає мати справу з реальністю, через практичний альянс між тими, хто найбільше здатний винайти таку політику: новоприбулі пролетарі з Африки та інших місць і інтелектуали, які успадкували політичні битви останніх десятиліть. Цей альянс виросте на основі того, що він буде здатний зробити, крок за кроком. Він не матиме жодних органічних стосунків з існуючими партіями і з виборчою та інституційною системою, яка тримає їх на плаву. Він винайде нове вчення тих, хто не має нічого, їхню політичну потугу, нове бачення того, як виглядатиме їхня перемога.
Другий аспект ідеологічний. Ми повинні переглянути старий вердикт про те, що наш час буде «кінцем ідеологій». Сьогодні ми чітко бачимо, що єдина реальність цього начебто кінця полягає в гаслі «рятуйте банки». Немає нічого важливішого за відновлення пристрасті ідей і заперечення існуючого світу за допомогою загальної гіпотези, передбаченої певності цілковито відмінного стану речей. Мерзенній виставі капіталізму ми протиставляємо реальність народів, існування всього в належному русі ідей. Тема визволення людства не втратила сили. Без сумніву, слово «комунізм», яке довгий час слугувало для позначення цієї сили, було звульгаризовано й проституйовано.
Але сьогодні його зникнення лише грає на руку адвокатам порядку, бентежним акторам фільму-катастрофи. Та ми реанімуємо комунізм у його заново віднайденій ясності. Ясність – його найстаріша чеснота, ще Маркс сказав про комунізм, що він «найбільш радикальним чином пориває з традиційними ідеями» і що він принесе «асоціацію, в якій вільний розвиток кожного є передумовою для вільного розвитку всіх».
Тотальний розрив із капіталістичним парламентаризмом, винайдення політики на рівні народної реальності, суверенітет думки – все це тут, все що потрібно, щоб відвернутися від фільму про кризу й віддатися злиттю між живою думкою та організованою дією (все, що нам потрібно, щоб відвернутися від фільму про кризу та постати).
Курсивом у статті позначені шматки, які викинув Ле Монд.
Переклад by http://master-genie.livejournal.com
Powered by !JoomlaComment 3.25
3.25 Copyright (C) 2007 Alain Georgette / Copyright (C) 2006 Frantisek Hliva. All rights reserved." |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Last Updated ( Friday, 24 October 2008 15:20 ) | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
В представленому нам вигляді планетарна фінансова криза схожа на один із поганих фільмів, зістряпаних фабрикою з виробництва розфасованих блокбастерів, яку ми сьогодні звемо «кінематограф». Все на місці: видовище наростаючої катастрофи, відчуття підвішеності на нитках, як маріонетка, екзотичність ідентичного – джакартська біржа розташована в одній рубриці з Нью-Йорком, діагональ від Москви до Сан-Пауло, скрізь один і той же вогонь пожирає однакові банки. Не кажучи вже про страхітливий сюжет: неможливо уникнути «чорної п’ятниці», все руйнується, все зруйнується…
