"Коли ж вони нарешті припинять свої чвари?" - останнім часом до цього зводилася значна частина розмов про політику - а розмови такі ведуться в усіх верствах нашого суспільства. Заробітчани, фермери, викладачі, студенти, журналісти, - усі вони хочуть кращого життя в цій країні та пов'язують стабільність добробуту зі стабільністю політичної системи.

І от, здається, дочекалися. Дві найбільші політичні сили - БлокТимошенко та Партія Регіонів сьогодні наблизились до об'єднання в коаліції як ніколи раніше. Навколополітичні кола реагують на це гостро. У повітрі висять слова "переворот" та "хунта": у стані політичного збудження наша еліта не приховує своїх таємних владолюбних фантазій. Оточення Ющенка, якому вочевидь не хочеться мати конституційну більшість парламенту проти себе, лякає народ коаліційними планами політичної реформи, домовленостями між БЮТ та ПР на п'ятнадцять років уперед та ще бозна-якими піар-страхіттями.

Не варто сприймати ці слова серйозно. Переписування Конституції – це вже майже традиція нашої політики. А про плани та перспективи нової коаліції варто буде говорити детально, коли (і якщо) її буде створено, після того, як охолонуть пристрасті. А поки що можна дати лише досить-таки загальну характеристику нинішнього повороту в політичному житті країни.

Чому і задля чого створюється ця коаліція саме зараз - ось головне питання, на яке треба і можна дати відповідь.

Майже два роки тому, коментуючи вихід корпорацій Ахметова та Коломойського на транснаціональний рівень, говорячи про наслідки таких економічних зсувів, автор цієї статті передбачав можливість зближення БЮТ та ПР, як представників цих транснаціональих корпорацій українського походження, на грунті спільних імперіалістичних інтересів. Отже, тепер ми бачимо, як спільні класові інтереси нарешті беруть гору над конкурентними. Нова коаліція буде виразником консолідованої класової волі українського монополістичного капіталу.

У такій ситуації Ющенко, звичайно, програє. Останнім часом він вів явно бонапартистську політику. Він свідомо прагнув бути диктатором, що проводить класову політику в ім'я класу, який не здатен чи не бажає реалізувати свої інтереси безпосередньо. Ющенківське амплуа "батька нації" та підігрівання дрібнобуржуазних симпатій до нього були пристосуванням до бонапартистської політичної ніші. Коли буржуазія явно схиляється на користь формально-демократичного способу панування, Ющенкові залишається одна дорога - на смітник історії. Там йому й місце - невдалій пародії на Луї Бонапарта (який у свою чергу був лише карикатурою на свого дядька Наполеона).

То що ж нарешті спонукало панівний клас до об'єднання? Цього, зрештою, не приховують. Основним чинником є криза і необхідність проводити "антикризову політику". У перекладі з піар-мови на людську це значить порятунок капіталів фінансових та промислових магнатів - за рахунок робітників. А ще, за деякими даними, восени прогнозують різке падіння рівня життя народу та загострення соціальних конфліктів як наслідок. Так що нам, тим, хто не має мільйона в кишені, не варто тішити себе надіями на політичну стабільнисть: дружитимуть політики та бізнесмени проти нас. І не варто сподіватися, що політичний консенсус нагорі гарантує демократію в країні. Усе залежить від реальності перспективи повстання мас та рівня страху еліти перед народом. І тоді вже, якщо під загрозою втрати капіталів господарі країни вдадуться до диктатури, то замість трипільських глечиків будуть кийки та автомати.

Comments

Add New Search RSS